3 липня розпочнеться виборчий процес депутатів в Верховну Раду України. Політична комунікація, прийоми та заходи якої дозволяють впливати на електоральну поведінку, займає особливе місце під час виборчих процедур. Інформування про вибори та факти, пов’язані з ними, висвітлення передвиборчих подій, трансляція дебатів та передач за участю кандидатів, розповсюдження агітаційних матеріалів, розміщення політичних роликів, все це стає об’єктом  уваги та моніторингу як з боку виборців, так і з боку кандидатів.

Правовим підґрунтям проведення виборчих процедур є новий, хоча й прийнятий ще за рік до виборів, Закон України «Про вибори народних депутатів України» №4061-VI. Закон містить як  позитивні нововведення, немало з яких зумовлено практикою застосування Закону України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 року N 1665-IV, так і слабкі норми, що або просто перекочували з попереднього закону або вже визиваються ряд питань та сумніви щодо їх застосування. 

Законом вперше запроваджується дві основні, відокремлені одна від одної, форми політичної комунікації: інформаційне забезпечення та передвиборна агітація.

Інформаційне забезпечення направлене на надання можливості доступу до різнобічної, об’єктивної неупередженої інформації, потрібної для здійснення усвідомленого поінформованого вільного вибору.

Перевагою Закону є те, що фінансування інформаційного забезпечення має здійснюватися за рахунок державних коштів, що перш за все забезпечує дотримання рівних умов висуванців та збалансоване висвітлення інформації про партії та кандидатів.

При цьому під загальним законодавець має на увазі інформаційне забезпечення, що направлене на інформування щодо організаційних питань процесу виборів, наприклад: інформації щодо виборчих прав, дати, часу голосування, адреси приміщення для голосування, способу заповнення бюлетеня, тощо; а під спеціальним - інформування щодо зареєстрованих кандидатів, передвиборних програм партій, скасування реєстрацій кандидатів, висвітлення фактів та подій, пов’язаних з виборчим процесом.

На загальне інформаційне забезпечення поширюються норми законодавства, встановлені для соціальної реклами.

Новим для інформаційного забезпечення передвиборчого процесу є:

• заборона оприлюднювати результати опитування протягом останніх десяти днів перед днем голосування;
• коментувати результати соціологічного опитування;
• введення особливого порядку оприлюднення результатів  опитування громадської думки.

Так, у разі оприлюднення телерадіоорганізацією результатів інтерактивного опитування аудиторії, що проводиться під час передачі, пов’язаної з виборами або за участю кандидатів у депутати, учасникам передачі забороняється коментувати результати опитування або іншим чином посилатися на них. Крім того, організація, що здійснює радіомовлення, зобов’язана озвучувати перед і після оприлюднення результатів, а телеорганізація - вміщувати протягом всього періоду оприлюднення текст наступного змісту «Це опитування відображає думку лише цієї аудиторії».

Традиційно існуватиме неузгодженість щодо відокремлення інформаційного забезпечення від власного інформаційного продукту ЗМІ, що передбачає можливість розглядати в якості спеціального інформаційного забезпечення поширення  будь–яких відомостей, в яких йдеться про політичні процеси, кандидатів, партії або передвиборні програми. Вбачається що заповнити ці прогалини можна конкретизуючи неоднозначні норми закону.

Другою формою комунікації є передвиборна агітація під якою розуміється будь-яка діяльність з метою спонукання виборців до голосування за або не голосування за певного кандидата чи партію. Агітація може бути розпочата партією або кандидатами з дня, наступного за днем прийняття виборчою комісією рішення про реєстрацію кандидатів у депутати та діяти до 24 години останньої п'ятниці перед днем голосування.

Фінансування агітації може здійснюватися лише за рахунок коштів Державного бюджету, коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати. Використання власних коштів кандидатів у депутати чи коштів з інших джерел для проведення передвиборної агітації, у тому числі з ініціативи виборців забороняється. 

Треба одразу зауважити, що формування виборчих фондів партії здійснюється за рахунок власних коштів партії та добровільних внесків фізичних осіб, кожний з яких не може перевищувати 400 розмірів мінімальних заробітних плат, виборчий фонд кандидата в одномандатному окрузі - за рахунок його коштів та добровільних внесків фізичних осіб, кожний з яких не може перевищувати 20 розмірів мінімальних заробітних плат. Але фінансування партій відповідно до закону України «Про політичні партії» може здійснюватися юридичними особами, без обмежень щодо розміру. Зазначене дозволяє спочатку юридичним особам перераховувати кошти на користь партії, а потім шляхом внесків перераховувати відповідні суми до виборчих фондів. При цьому ліміт таких власних внесків партій законом не встановлено.

Новий закон містить аналогічні попередньому форми здійснення агітації, у тому числі: проведення зборів, мітингів, публічних дебатів, прес-конференцій, оприлюднення в друкованих та аудіовізуальних ЗМІ політичної реклами, інтерв’ю, розміщення друкованих агітаційних матеріалів чи політичної реклами на носіях зовнішньої реклами, проведення концертів, публічних закликів або публічної оцінки діяльності, в інших формах, що не суперечать Конституції та законом України.

Відсутність вичерпного переліку форм агітації є дуже вдалим підґрунтям для визнання агітаційними будь-яких дій, що так чи інакше пов’язані з виборами. Тому дуже важливим є визначення правової природи комунікаційної діяльності під час перегонів та визначення ознак для розмежування.

Ключовим критерієм, що відокремлює агітацію є мета: спонукання голосувати «за» або не голосувати «за» певного суб’єкта виборчого процесу – кандидата або партію, що висунула кандидата.

Треба зосередити, що законом не вимагається щоб діяльність була супроводжена закликами до голосування або не голосування, або щоб діяльність формувала суб’єктивне ставлення виборця та призводила до певного результату. Передумовою є виключно мета, що спонукає  до вибору. При цьому які саме об’єктивні ознаки або прояви діяльності свідчитимуть про наявність такої  мети закон не визначає.

При розмежуванні агітації та інформаційного забезпечення виборчого процесу, в якості можливого мірила може бути відповідь на питання про дотримання під час здійснення діяльності принципів, встановлених ч.3. ст. 63 Закону, а саме: об’єктивності, неупередженості, збалансованості, достовірності, повноти і точності інформації. Вбачається, що агітаційна характер діяльності, що має на меті спонукання до голосування за або не голосування за, автоматично виключає та навіть унеможливлює дотримання всіх перелічених принципів.

Також особливої уваги заслуговує передбачене законом виключення інформації з числа агітаційних, а саме: на є агітацією здійснення партією, що не має статусу суб’єкта виборчого процесу, з метою популяризації власної діяльності чи роз’яснення своєї позиції будь-яких агітаційних заходів, окрім публічних закликів голосувати за або не голосувати за партію – суб’єкта виборчого процесу, кандидата у депутати або публічної оцінки діяльності цих партій чи кандидатів у депутати, за умови, що під час таких заходів жодним чином не згадуються партії, а також положення перевиборних програм.

Тобто, бар’єри щодо змісту та фінансування політичних комунікацій, встановлені законодавцем для забезпечення збалансованих умов та рівних прав висуванців, під час виборчого процесу не мають жодного відношення до політичних партій, що не приймають участі у виборчих перегонах. Так в Україні зареєстровано біля 200 політичних партій, у попередніх виборах приймали участь біля 107 партій, тобто можна припустити, що майже половина від загальної зареєстрованої кількості небайдужих до виборчих процесів партій з метою популяризації власної діяльності можуть без будь-яких лімітів роз’яснювати свою позицію щодо виборів, використовуючи при цьому кошти з будь-яких надходжень. Обов’язково лише дотримуватися двох обмежень, а саме: не  закликати публічно голосувати або не голосувати, та не надавати публічної оцінки висуванцям. Єдиним контраргументом може виступити відповідь аналогічних небайдужих партій на боці конкурентних суб’єктів виборчих процедур. Отже виборчий процес за новими правилами містить сприятливі умови для залучення до комунікації з електоратом небайдужих українців, що дозволяє збільшити бюджети передвиборної політичної комунікації, а отже і обсяг надаваної виборцям інформації про кандидатів, не порушуючи при цьому принципи збалансованості.

Як вже було зазначено, передвиборна агітація може здійснюватися в будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України.

Однією з форм передвиборчої агітації є політична реклама – розміщення або поширення агітаційних матеріалів рекламними засобами. Враховуючи, що політична реклама є лише формою здійснення агітації, логічним буде висновок про те, що до політичної реклами висуваються ті ж самі критерії що і до агітації: мета, що спонукає  до здійснення вибору, фінансування за рахунок коштів виборчих фондів партій, кандидатів у депутати, та розповсюдження протягом певного періоду з моменту реєстрації кандидатів до 24 години п’ятниці, перед днем голосування. Ознакою, що відокремлює політичну рекламу від агітації є лише те, що поширення інформації відбувається рекламними засобами. Але враховуючи, що на законодавчому рівні відсутнє визначення рекламних засобів, та, разом з тим, для політичної реклами встановлено профільним рекламним законом обмежувальні за обсягами розповсюдження квоти, на практиці така відсутність диференціації надає можливість для елегантного обходу ЗМІ встановлених законом обмежень шляхом укладання контрактів на розповсюдження агітаційних матеріалів, а не політичної реклами.

Деякі фахівці зазначають ознакою, що виділяє політичну рекламу також може слугуватиме стислий хронометраж (обсяг), емоційність, лаконічність, досягнений рекламний ефект розповсюдженої інформації, але подібне розмежування обумовлюються лише стереотипами та на знаходять підтвердження в нормах закону.

Новелою виборчого законодавства є віднесення до політичної реклами «рекламних трюків», що суцільно використовувалися в  попередніх виборах, а саме:

• використання символіки або логотипів партій - суб'єктів виборчого процесу; 
• повідомлення про підтримку партією - суб'єктом виборчого процесу або кандидатом у депутати видовищних чи інших публічних заходів або привернення уваги до участі у таких заходах партії - суб'єкта виборчого процесу чи певного кандидата у депутати;
• рекламу друкованих видань (газет, журналів, книг), інших товарів та послуг з використанням прізвищ чи зображень (портретів) кандидатів, назв чи символіки партій - суб'єктів виборчого процесу.

Також законом встановлено нові  обмеження та особливості, що висуваються до  проведення агітаційної діяльності:

• агітаційна діяльність повинна здійснюватися на засадах рівної оплати за одиницю ефірного часу або друкованої площі;
• розцінки друкованої площі та одиниці ефірного часу повинні бути встановлені не пізніш ніж за 100 днів до дня голосування, а не 130, як було раніше;
• заборонено проводити агітацію засобами масової інформації з часткою іноземної власності;
• заборонено приймати участь в агітації іноземцям та особам без громадянства;
• авторам та ведучим телерадіопередач які є кандидатами у депутати, під час виборчого процесу заборонено  у телерадіопередачах вести передвиборну агітацію;
• введено обов’язок ЗМІ безоплатно надавати партіям або кандидатам «можливість на відповідь» у разі якщо або партія або кандидат вважають, що інформація оприлюднена в такому ЗМІ щодо них є недостовірною. При цьому критерії для визнання партією або кандидатом недостовірною поширеної про них інформації звісно відсутні.
• Новим також є встановлення деяких особливостей поширення політичної реклами:
• заборонено поширювати інформацію яка має ознаки політичної реклами безоплатно або з джерел не передбачених законом;
• відсутнє положення щодо квот на рекламу в друкованих ЗМІ;
• встановлено обов’язок телерадіоорганізацій та друкованих ЗМІ не пізніш ніж як за 90 днів до дня голосування опублікувати в друкованих засобах масової інформації розцінки вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу/друкованої площі;
• заборонено коментувати або оцінювати зміст агітації впродовж 20 хвилин до і після теле-, радіотрансляції передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми партії;
• замовниками політичної реклами на телебаченні під час виборчого процесу можуть бути виключно зареєстровані суб’єкти виборчого процесу;
• телевізійний ролик політичної реклами повинен супроводжуватися текстовим повідомленням, що займає не менше 15 % площі екрана, з зазначенням повної назви Замовника такої реклами, що має бути виконаний контрастним кольором до фону, та бути сприйнятним для глядача;
• заборонено розміщення носіїв політичної реклами на зовнішній поверхні транспортних засобів громадського користування, зовнішній та внутрішній поверхні таксі, у приміщеннях та на будівлях станцій метрополітену, вокзалів, через телетрансляції або інші інформаційні мережі сповіщання пасажирів та інформаційні табло.

Незмінною залишилася відповідальність ЗМІ за порушення вимог виборчого закону.

Так при повторному або грубому одноразовому порушення ЗМІ закону суд приймає рішення про зупинення дії ліцензії або тимчасову заборону випуску друкованого видання, при цьому знов таки в законі відсутнє визначення одноразового грубого порушення.

Безумовно, новий закон повинен сприяти удосконаленню виборчих процедур. Але невизначеність застосовуваної в законі термінології та недостатня диференціація видів комунікації на практиці можуть мати неминучим наслідком  різне застосування встановлених в законі норм та неоднозначне  розмежування інформаційного забезпечення, передвиборної агітації, політичної реклами та, нарешті, власного інформаційного продукту (програми)якщо припустити, що в проведенні передвиборної політичної комунікації та забезпеченні прозорості під час виборів заінтересовані всі суб’єкти виборчого процесу варто конкретизувати норми нового закону, що буде ще одним кроком до забезпечення проведення демократичних виборів.